Українська культура
Aug. 22nd, 2023 06:39 pmНу, каже, пісні там, одяг, їжа, архітектура, Шевченко знов таки, Сковорода, не знаю там…
А ти, - кажу йому - ти вважаєш себе носієм української культури?
- Та де там, - каже, - я ж пісні слухаю англомовні, Шевченко не читав, в мене навіть вишиванки немає, та й взагалі я не люблю націоналістів.
От же ж, думаю собі, так само, напевно, чи не більшість українців не розрізняє між етнічною і національною культурою.
Між тим, є дуже наочний приклад Ізраїлю, де ми з ним обидва трошки пожили. Є єврейська культура (їдишський театр та література ладіно, гефелте-фіш і вуха Амана, ашкеназські та сефардські релігійні традиції), а є ізраїльська. Це геть різні речі.
І якщо ти розмовляєш на івриті, встаєш при звуках ізраїльського гімну і твердо знаєш, чому не треба (а хоч би й треба) голосувати за Нетаньягу - то ти є носієм, окрім іншого, ізраїльської національної культури. Навіть якщо ти не любиш отой фалафель, не носиш маген-давід на шиї й жодного разу не читав Шолом-Алейхема.
І так само, якщо ти знаєш, за що стояв на Майдані, розумієш, чому пам’ятати про Голодомор важливо незалежно від того, чи був він геноцидом чи "просто" масовим вбивством, і бачиш кардинальну різницю між ПЦУ і УПЦ - то ти є носієм української культури. А вишиванки, кобзи і трембіти - то все лиш зовнішні символи, які можуть в тебе бути, а можуть і не бути. Тому що не борщ робить українця, а українець робе борщ. І тому що ясно, що хоча етнічний український єврей відноситься до Хмельницького вкрай негативно, а етнічний кримський татарин взагалі може не знати, хто то такий, але всі вони так чи інакше є частинами української нації.
Культура як ідеологічна зброя
May. 23rd, 2022 06:14 pm— Мой Игорь утверждает, что литература должна быть орудием партии.
А я утверждаю, что литература не должна быть орудием партии.
Кто же из нас прав?
Бобышев рассердился:
— Нет такой проблемы! Что тут обсуждать?!
Может, еще обсудим — красть или не красть в гостях серебряные ложки?!
(С.Довлатов, Соло на Ундервуде)
Ще трошечки про кенселінг російської культури. В тих дискусіях, що я бачу, два основних аргументи - «не така вже вона й велика» і «ось до чого вона доводить».
З моєї точки зору це взагалі не важливо: ані питання чи краще Довлатов за Андруховича, ані припущення, що графоманія Достоєвського якось посприяла розвитку великодержавних ідей путіна. Це чудові питання для нескінченних холіварів, але на мій погляд, принципово важливим є інше:
Культура й мова не мають бути «орудием партии», тобто ідеологічною зброєю.
Якщо ми вважаємо, що Катерина або Сталін робили погано, пресуючи українську культуру й мову (навіть якщо вони робили це з найкращими намірами зменшити міжетнічну напругу та сприяти культурному взаєморозумінню) – то це ж тому, що пресувати культуру погано, а не тому, що пресувати українську культуру погано, чи не так?
Коли культура стає ідеологічною зброєю, Ланселот перетворюється на дракона.